Наша сім’я любить подорожувати, особливо Україною.
Майже щовихідних ми кудись мандруємо. Незважаючи на те, що географія наших поїздок дуже широка, однозначно роблю висновок, що Дрогобич – одне із найгарніших і найкомфортніших міст. Мабуть, тому, що я тут народилася, зросла, навчаюсь; тут живуть мої родичі; зрештою, тут від народження живу я.
Зростаю я – росте, мужніє і щоразу вражає мене моє рідне місто. За що ж воно так мені до вподоби?
По-перше, Дрогобич – дуже давнє місто, з багатою і цікавою історією. Бо ж йому цьогоріч 929!
За останні роки моє рідне місто стало невпізнанним: оновлена Площа Ринок, ошатні вулиці і дороги, нові сквери та парки, і навіть сучасні багатоповерхівки набрали європейського вигляду. Особисто мене вражає дивовижна архітектура минулих епох. Особливо люблю прогулянки вулицею Тараса Шевченка, адже проходячи нею, поринаю в неймовірну атмосферу кінця XIX – початку XX століття. Саме ця вулиця приваблює нас, молодих, на неймовірно красиві світлини та селфі. Нам радо підставляють свої кам’яні мури вілла Яроша, Палац Мистецтв, відреставрована будівля дитячої бібліотеки, до якої так і хочеться завітати. Йдучи цією вулицею, не оминути спокуси сісти на стильний металевий велосипед, який ось-ось зрушить з місця.
По-друге, часто бачу на вулицях міста туристичні групи, які відвідують модерну площу, виходять на старовинну ратушу, слухають гіда біля перлини нашого міста – церкви Святого Юра, синагоги, костелу. Так і хочеться доєднатися до цих туристів і вкотре пірнути в славну минувшину древнього Дрогобича.
Хочу звернутись до рідного міста: “Дрогобиче, рости і змінюйся й надалі, не уповільнюй темпу!”
учениця 9-М класу, Юлія Вісьтак