Історія ліцею

гімназія,, центральний вхід,1928

В далекому 1928 році було освячено камінь на місці побудови нашого навчального закладу

ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА ГІМНАЗІЇ

У 1923 р. товариство “Рідна школа”, заручившись підтримкою української громадськості Дрогобича і Дрогобицького повіту, наважилось на побудову приміщення “Рідної школи”. Було організовано “Комітет будови української гімназії”, головою якого став адвокат Володимир Ільницький. Почались збори коштів на будову: бідніші давали меншу суму, багаті – більшу. Так, власник млина Степан Сасик дав 400 доларів, 50 тис. штук цегли дав орден оо.Василіян, будівельне дерево дала пані Криська з Унятич. Збирали кошти на будову і різні товариства та громади. Товариство “Підойма” зібрало 25 000 злотих, християнська громада Борислава – 17 000 злотих, Мражниці – 12 000 доларів. Трудовий народ передмість Дрогобича та селяни навколишніх сіл (БолЕховець, Колпця, Стебника, Лішні, Губич, Дережич, Добрівлян, Унятич, Волі Якубової і ін). завезли безкощтовно сотні тисяч штук цегли, тисячі кубічних метрів піску та шутру. Будова української гімназії в Дрогобичі виявилась проявом національного патріотизму всіх свідомих українців краю. Прислали гроші і українські емігранти з Америки та Єгипту. Площа під будову була куплена по зниженій ціні, а частину її подарував міщанин Йосиф Ковальський.

Під час канікул 1929 року гімназія перейшла в триповерховий будинок з 25 кімнатами по Сніжній вулиці (тепер вул. Сагайдачного, 19). В цьому ж будинку поряд з гімназією помістилася приватна українська народна школа.

9 червня 1930 року відбулось посвячення ново­збу­дованого будинку “Рідної школи”. Брали участь в посвяченні перемишльський єпископ Йосафат КОциловський, ігумен ордену оо.Василіян о.Йосиф Заячковський. У червні 1930 року в новому приміщенні відбувся перший іспит на атестат зрілості (СКЛАЛИ 30 учнів).

СПОГАДИ ПРО ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ ГІМНАЗІЇ

Колишня тоталітарна система – Радянський Союз – впала. На Україну повіяв вітер відродження не тільки національного духу, але й історичних цінностей, надбань галицького народу. Саме таким надбанням і була “Приватна коедукаційна гімназія Українського Педагогічного Товариства “Рідна школа” імені Івана Франка в Дрогобичі з українською мовою навчання”, яка була побудована методом народної будови у 1928 році.Коли почалися демократичні перетворення у Дрогобичі, в 1990 році до середньої школи №1 завітали випускники колишньої гімназії пп. Мирон Дутко, Надія Костик, Левко Луців. Вони подали ідею відзначити 70-річчя української гімназії. Чому не з 1928, а з 1921 року? Тому що попе­ред­ни­цею сьогод­ні­ш­ньої серед­ньої школи №1 була бурса, яка роз­та­шо­вувалась на вулиці святого Івана (сьогодні вулиця Мирона Тарнавського, приміщення туберкульозного диспансеру).

Коли перебралася в нове приміщення українська приватна гімназія з вулиці св.Івана (різні дати  1930, 1928 (флюгер, архів в м.Самборі), то вона знаходилася у верхніх поверхах (їх було 3), а нижнє, або партерове приміщення, зайняла українська вселюдна школа ім.Т.Г.Шевченка, перейшовши сюди із Народного дому (нині підсобні приміщення Дрогобицького драматичного театру ім. Юрія Дрогобича). Директором тут працював Степан Гаврищук, родом зі Львова, і потім повернувся до Львова. Учителі – Магдалина Созанська, Магдалина Воробець, Марія Кіцила, Марія Гавдяк, Ярослав Гретчак, Іван Василенко, Костянтин Ніщинський та інші.

Та повернемось у 90-ті роки. Директор школи М.Г.Ковалишин викликав мене, а я тоді працював заступником директора з виховної роботи, щоб остаточно вирішити питання про святкування ювілею. Питання було вирішено позитивно. В короткім часі було створено організаційне ядро, до якого увійшли М.Г.Ковалишин – директор школи, голова; В.П.Рубчук – заступник директора школи з виховної роботи, заступник; М.Дутко, М.Костик, Л.Луців, Лялюк, Покиданська, Л.Вітвицька – колишні гімназисти, пізніше було дообрано К.С.Глинську. Свято було призначено на травень, але у зв’язку зі святкуванням 900-річчя Дрогобича і відкриттям пам’ятника Т.Шевченку, перенесено на вересень. Необхідно було провести величезну роботу. До підготовки свята був залучений весь педагогічний колектив. Почалася не тільки організаційна, а й пошукова робота. Так, вчителі Й.М.Мороз та О.Й.Яців працювали в архіві у м.Самборі, де знайшли матеріали, що навчання в нинішньому приміщенні СШ №1 почалося саме у 1928 році.

Група викладачів почала працювати над не легким, проте вельми важливим завданням – створенням книги, що висвітлювала б систематизовану історію гімназії – СШ №1. Почав цю роботу викладач гімназії, відтак вчитель математики Михайло Попель, який написав давню історію гімназії. Вчителі історії М.Я.Кочиндик, О.В.Лепак та Й.М.Мороз збирали, систематизували та оформляли матеріали функціонування української гімназії та середньої школи №1. Як наслідок – у 1991 р. вийшла у світ книга “Рідна школа в Дрогобичі”, яка і зараз є основним джерелом вивчення історії зародження та діяльності нашого навчального закладу.

На одній з організаційних нарад я подав ідею створення музею історії школи. Було виділено приміщення для організації музею. Почався збір матеріалів. Налагоджувались зв’язки з випускниками гімназії. Найбільшу ношу по зібранні матеріалів взяв на себе колишній гімназист Мирон Дутко. Майже всі фотографії, які поміщені на стендах, він збирав, робив з них копії. Протягом року збирали матеріали до музею. Було вирішено музей оформити і відкрити в час святкування 70-річчя гімназії. На Дрогобиччині, як і по всій Україні, після розвалу СРСР, наступила криза, – ні грошей, ні матеріалу, а оформляти треба. Винайшли трохи грошей і оформили стенди. Директор школи М.Г.Ковалишин домовився з тодішнім директором Дрогобицького долотного заводу Т.Я.Іликом, що за оформлення стендів буде оплачено по спонсорському рахунку. Я з художником В.Зенькіним, який оформляв стенди, пішли на долотний завод, пред’явили накладні, – гроші були перераховані. Матеріали стендів дали для музею гімназисти. Крім музею, було вирішено оформити меморіальні дошки і відкрити їх на будинках, де жили викладачі І.Чмола та Д. Бурко, на фасаді СШ №1 та будинку-бурсі, де вчився генерал-хорунжий Грицай.

Дошки ці виготовив комбінат комунальних підприємств за сприянням директора В.М.Хруща.

Згодом на засіданнях організаційного ядра було прийнято рішення, щоб вулицю Інститутську перейменували на вулицю Карманського (колишній учитель гімназії), вулицю Островського – на вулицю І.Чмоли (колишній учитель гімназії).

20 вересня розпочалося свято з нагоди 70-річчя гімназії великим збором гімназистів на подвір’ї школи. На свято прибули гімназисти з усіх куточків України та тодішніх ще союзних республік Радянського Союзу, з далеких діаспор Америки, Бразилії, і тому свято за своїм розмахом набрало значимості Всесвітнього форуму. У своєму виступі голова міста Дрогобича М.Глубіш зачитав рішення сесії міської ради про перейменування вулиць, після збору всі учасники відкрили меморіальні дошки, і в кінці першого дня свята відбулася перша екскурсія до музею гімназії. Першу екскурсію провів Мирон Дутко. Хвилювання, радощі, плач (на радощах), коли колишні гімназисти побачили себе і своїх однокласників, які загинули за волю України. Пам’ять полеглих було вшановано хвилиною мовчання.

Ось так радісно і урочисто було відкрито музей української гімназії товариства “Рідна школа” в м. Дрогобичі у 1991 році.

Василь Петрович Рубчук

ВІДКРИТТЯ НОВОГО МУЗЕЮ

24.10.2002 р. двері музею “Рідна школа” знову гостинно відчинилися для почесних відвідувачів після багаторічної перерви. В оновленій кімнаті було велелюдно. Адже відбувалась небуденна подія – здійснювався чин посвячення та відновлювалась робота шкільного музею. Почесними гістьми цього свята були п.Надія Костик, п.Левко Луців, п.Стефанія Колінко-Мацюрак, п.Володимир Кунців, п.Олена Німилович, п.Ярослав Кирилів, п.Богдан Чапля, сестри п.Ліда і п.Любов Дутко, п.Михайло Мацюпа, п.Ярослав Ольховий, п.Михайло Богаченко.

На жаль, серед колишніх гімназистів уже не було п.Мирона Дутка, який відійшов у вічність у серпні 2002 році. Саме він у 90-их рр. найбільше працював для відкриття даного музею. Присутні вшанували його пам’ять хвилиною мовчання.

Після проведення о.Мирославом Соболтою чину освячення оновленої музейної кімнати було здійснено екскурс у 90-ті, коли музей створювався. А потім виступали колишні гімназисти, які згадували роки навчання в гімназії, раділи з того, що музей живе, впізнавали на фотографіях знайомих, друзів, однокласників, учителів. п.Надія Костик провела першу екскурсію за матеріалами фотостендів

У роках кожного гостя пломеніли червоні троянди – символ пошани і вдячності теперішнього шкільного покоління своїм славним попередникам. Відрадно, що усі колишні гімназисти та учні  Народної  школи  ім. Т.Шевченка,  яка функціонувала у 30-ті рр. у цьому ж приміщенні, що і гімназія, радо прийняли запрошення та взяли участь в урочистостях. Це свідчить про неперервність єдності поколінь.

Тож в добру путь, музею! Веди шляхами історії нескінчений потік української дітвори, аби росла вона, плекаючи славні традиції Рідної школи!

Світлана Фаринович,
завідувач музею “Рідна школа”

«Перша школо, ти завжди в моєму серці…»

«Першість для Першої школи – це як повітря для людини. Тому, звертаючись до сучасних учнів, стверджую: ви – щасливчики, бо навчаєтесь у кращих…»
(Уляна Вацяк-Стеценко, випускниця Рідної школи 2007 року)

Таких гарних, щирих, наповнених теплом та любов’ю слів Дрогобицька ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Івана Франка, святкуючи подвійний ювілей, чула багато.  Але не буває забагато добра. Тому сьогодні  поведемо мову про свято, що згуртувало багато поколінь, тисячі людей, які змогли приїхати чи не були присутні реально, але думками переживали своє дитинство, свою юність, єднаючись у привітанні  Тієї, що подарувала можливість стати достойною Людиною, що виростила крила.  Змахнувши ними,  десятки тисяч випускників вилетіли з гнізда, аби дарувати себе світові.

Перша школа у Дрогобичі унікальна своєю історією. Недаремно у травні цього року святкувала подвійний ювілей: 100-ліття Дрогобицької гімназії та 90-річчя функціонування навчального закладу в сучасному приміщенні.

Ідея першого ювілею була подарована нашими друзями-гімназистами, які завдяки дослідженню архівних даних визначили, що Дрогобицька гімназія веде свій відлік від 15 вересня 1918 року. Тоді заняття розпочались у Народному домі. Нині це службові приміщення Львівського музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича. Згодом діти навчалися у приміщенні сучасного музичного коледжу, потім – у будівлі нинішнього тубдиспансеру. Очевидною стала необхідність спорудження нового будинку гімназії. У 1926 році відбулося освячення фундаменту,  а вже у вересні 1928 року збудовано триповерхове приміщення на 25 кімнат. 9 червня 1930 року будинок гімназії освятив перемишльський єпископ Йосафат Коциловський. Купол гімназії увінчав флюгер з літерами «РШ-1928», який зберігся до сьогодні. До речі, майстер, що викував цей флюгер, – Максим Філіпов. Святкування ювілею подарувало школі приємну зустріч з дітьми Майстра – Романом та Іриною Філіповими, які зберігають у своїх сім’ях передання цієї дивовижної історії.

 Отож перший ювілей – 100-ліття Приватної коедукаційної гімназії імені Івана Франка з українською мовою навчання. Перша школа сьогодні вже не уявляє себе без мудрого наставницького слова гімназистів. Це люди, які впродовж десятиліть вболівають за свою гімназію, дбають, аби історія навчального закладу була увіковічена. З цією метою у школі у 1991 році до Всесвітнього з’їзду гімназистів було відкрито музей історії навчального закладу, яким опікувалися Мирон Дутко, Надія Костик та Лев Луців, а в 2014 році світ побачила книга «Дрогобицька українська гімназія імені Івана Франка 1918-1944рр»,  створена невтомною працею гімназистів – сподвижників Лідії Дутко-Слонської, Лідії Ковалів-Гаврищак, Надії Петрички-Гарбузюк, Ірини Невмержицької. Саме завдяки цій праці гімназійне минуле має достойну пам’ять і велике шкільне майбутнє.

Перший наклад книги розійшовся у всі кінці світу, куди доля закинула випускників гімназії, а також її викладачів. Рідна школа має велику приємність зустрічати  у своїх стінах, що дихають історичною пам’яттю, сотні гостей, які линуть до колишньої Дрогобицької гімназії, щоб побачити, пережити, зустрітися з юністю своїх батьків. Це і онук Івана Чмоли Богдан Чмола, що мешкає в Америці; це онук професора української літератури Петра Карманського Андрій з Англії, це син професора хімії і біології Степана Липинського Роман Липинський, що прибув з Аргентини; це онук викладача математики Михайла Попеля Лев Попель, що живе у Словенії, та багато-багато інших небайдужих людей. І всі приходять до шкільного музею, де зі світлин дивляться мудрі очі їхніх родичів.

Проіснувала гімназія недовго – близько чверті століття. За цей час вона виховала цілу плеяду патріотів України. Багато учнів та викладачів гімназії віддали найдорожче – власне життя – у нерівній боротьбі за волю та самостійність Української держави.  Вони навічно залишаться у пам’яті нащадків. У 1944 році радянська влада гімназію закрила і реорганізувала навчальний заклад у середню школу.

З вітальних слів випускників:

   Йосип Андрійович Захарія, гімназист з 1934 р., кандидат технічних наук, доцент, почесний професор Львівської політехніки: «Століття «Приватної коедукаційної гімназії з українською мовою навчання ім. Івана  Франка» в Дрогобичі» – видатна пам’ятна дата для Дрогобиччини. В умовах польської окупації випускники гімназії формували українські економічні і культурні структури в місцевостях Галичини… Вже у 1938 р. гімназія отримала «права прилюдності». Для випускників гімназії найдорожчими залишилися спогади про професорів і викладачів гімназії. Колишні гімназисти при зустрічах із захопленням згадували найчастіше проф. М. Байрака, проф. Д. Бурка, проф. І. Чмолу. Ці професори працювали в гімназії з повною віддачею сил. Українську гімназію в Дрогобичі ім. І. Франка її випускники згадують як щось найрідніше».

Ірина Берегуляк – Круцько (Пеннант-Хіллз (Австралія)):  абсольвентка гімназії ім. ІФранка 1942 р.,  засновник і активний член українських організацій в Австралії («Комітету оборони людський прав в Україні», «Відділу суспільної опіки імені Хариті Кононенко Союзу Українок Австралії» та ін.), ініціатор створення діаспорної бібліотеки у місті Дрогобичі, кошти на відкриття якої передала Фундація українознавчих студій Австралії:  «З нагоди святкування ювілею заснування Школи імені І.Франка пересилаю мій привіт і побажання, щоб осередок освіти, заснований патріотично налаштованими  професорами і національними духовними провідниками, з якого вийшли свідомі культурні діячі, видатні науковці та борці за волю України,  продовжував традиції національного виховання молоді у розбудові нашої Української Держави.  Щасти Вам Боже!»

Богдан Жеплинський, випускник Дрогобицької гімназії,  заслужений працівник  культури України, лауреат Фонду духовного відродження імені Митрополита Андрея Шептицького, знаний бандурист, який прибув на святкування та виголосив вітальне слово.

Наш ювілей – це і відеопривітання з різних кінців світу: від Австралії до США; і тисячі відсканованих  світлин; і десятки годин зйомок  фільму про школу, над яким працював талановитий оператор десятикласник Богдан Романяк, де знялися всі 1185 учнів школи зі своїми вчителями;  і праця над створенням ювілейної брошури; і  проморолик, озвучений солов’їним щебетанням  десятикласниці Насті Марків; і наша участь у радіопередачі  на запрошення п. Йосипа Фиштика на радіо «Франкова земля»;  і спілкування з десятками, а то і сотнями небайдужих людей, які хвилюються за свою школу, дбають про неї навіть через десятки років випуску. Це, зокрема, Аркадій Городиський – представник «дрогобицької діяспори» у Львові, який збагатив шкільний музей багатьма експонатами.

Програма  святкувань була насиченою. Кожен ювілей Рідної школи традиційно розпочинається Святою Літургією. У храмі святих апостолів Петра і Павла ми молилися за  здоров’я випускників, учнів та педагогів школи, а опісля було відслужено поминальну панахиду за спокій душі і царство Небесне всіх, хто відійшов до Бога по вічну нагороду, зокрема тих учнів та професорів гімназії, що були ув’язнені та замордовані більшовицьким режимом у тюрмі на Стрийській. Згодом урочистим походом всі гості вирушили до школи, а учні – до пам’ятника Іванові Франкові, аби в ці травневі дні поклонитися пам’яті патрона нашого навчального закладу, чиє ім’я маємо честь носити вже 90 років.

На подвір’ї школи гостей вже очікували учні з таблицями років випуску. Були і сльози розчулення, радості від зустрічі, й унікальні світлини. Ми зустрілись із гостем-киянином, нашим випускником, що приїхав на ювілей з подарунками для своїх однокласників – футболками з написом «Рідна школа. 10-А. 1956 р.».

Наступним пунктом святкувань було відкриття на фасаді корпусу №2 пам’ятної таблиці вчительці-просвітянці Марії Петрівні Чаповській, яка своєю працею заслужила в учнів пошану, любов і  пам’ять. Цього року їй виповнилось би 120 років. Ініціаторами встановлення таблиці були учні Марії Петрівни Юрій Модрицький, Іван Яремко, Володимир Федак. Лунало багато  теплих, щедрих вдячністю слів.

Урочиста, прикрашена школа привітно відчинила двері  численним  гостям, що прибули на ювілей. Відвідування шкільного музею, огляд виставки учнівської творчості, впізнавання себе на  чорно-білих світлинах у коридорах школи – і розмови, спогади, спілкування… Три години промайнули непомітно.

 І вже гості в театрі, бо незабаром розпочнеться урочиста академія «Рідна школо, ти в моєму серці…». Фотозона з велетенським банером запрошує до пам’ятних світлин, камерний оркестр у фойє театру створює незабутню, вишукану атмосферу, а на екрані телевізора гості переглядають тисячі світлин з історії школи. Розпочинається академія, яку благословить духовний наставник школи о. Ростислав Мелех, на сцені – десятки випускників різних років зі своїми дітьми, вони декламують, танцюють, співають… Школа приймає вітання від поважних численних гостей. У залі – найдорожчі гості: гімназисти та сивочолі вчителі, що віддали школі велику частину свого життя. З екрану линуть вітальні адреси:

«Бодай задумайтесь на мить… Дев’яностолітня школа. Для когось це сестра, для когось матір. Для когось бабуся,  для когось прабабуся. Але  кожного з нас вона об’єднала у велику сім’ю, яка складається з декількох поколінь…» – такими словами розпочинає  вітальне слово Рідній школі Уляна Вацяк-Стеценко, випускниця 2007 року.

Михайло Басараб, випускник школи 1994 року: «Я впевнений в тому, що навчався в найкращій школі міста Дрогобича. Тут творилось майбутнє мого життя. Безпосередню участь у цьому брали вчителі, які давали можливість розкритися. Бажаю дітям: не бійтесь мріяти, мрії – це основа для ваших майбутніх успіхів».

Юля Марченко, випускниця 2012 року: «Я маю честь бути частиною довголітньої історії нашої школи. Бажаю невпинного поступу вперед, здобуття нових вершин. Рідна школо, твори своє майбутнє, вільне від будь-яких системних кордонів. Тільки освіченість зробить по-справжньому вільними наших учнів, наше суспільство і нашу Україну».

А ще школу  привітали  випускники різних років Ірина Петрик, Олег Фірман,  Віталій Буров з Америки, вчитель англійської мови Романа Мечиславівна Фірман. Приємно вразило щире слово  з Австралії   від нашої посестри – суботньої школіи імені Святого Андрія  міста Сідней, довголітнім директором якої була випускниця Дрогобицької гімназії Елеонора Барчинська.

Уривки  фільму висвітлюють історію навчального закладу,  з екрану дивляться очі тих, чиє життя нерозривно пов’язане з Першою школою. В руках гостей – пам’ятні ювілейні брошури та буклети… Слова подяки лунають від хранительки сучасних традицій школи директора Ольги Василівни Лужецької.

Ми переконані, що в Першої школи достойне майбутнє, бо базоване воно на міцному фундаменті віри та патріотизму, бо освячене воно присутністю та молінням блаженних священномучеників Северіяна, Якима та Віталія, що катехизували в гімназії.

 Тож в добру путь, наша alma mater! Веди шляхами історії нескінченний потік української дітвори, аби росла вона, плекаючи славні традиції Рідної школи.

Світлана Фаринович,
вчитель української мови та літератури