Page 12 - Ними школа стоїть.-Вип.3

23 24
У наш навчальний заклад приходили отці Подоляк та
Сапрун, що навчали нас катехизму.
Багато заходів організовували товариства “Просвіта”
та “Сокіл”. Тодішнє подвір’я школи було більше (не було
котельні та подвір’їв аж до багатоповерхових будинків).
Коли було тепло, то на цій великій площадці проводилися
спортивні змагання з бігу, стрибків, кидків та багато інших.
Найбільше запам’яталося, що ставили осику із здертою ко-
рою (вона ставала дуже слизькою) і необхідно було вилізти
на її вершок, де висіли призи – цінні речі (цукерки, взуття,
гроші та інше).
У 1938 році група з 10 чоловік Дрогобича рушили на
Закарпатську Січ, серед них був і я. Лише один Пінчук не
зміг дойти, бо був убитий на кордоні поляками.
На мене велике враження справило те, що я побачив
влітку 1941 року, коли на подвір’ї дрогобицької тюрми
НКВС (тепер корпус фізико-математичного факультету
Дрогобицького державного педагогічного університету)
відкопували жертви радянського режиму після втечі кому-
ністів від фашистських військ. Штабелі трупів по-
звірячому закатованих людей, розпач і лемент Дрогобича
та жителів околиць, які розшукували серед мертвих своїх
родичів. Це наповнило мою душу ненавистю до сталінсь-
ких нелюдів.
Я брав участь у національно-визвольній боротьбі
українського народу у рядах УПА. Нагороджений медаля-
ми та званням хорунжого.
Сьогодні продовжую відстоювати Україну та інтере-
си українського народу.