Опубліковано

Я син народу, що вгору йде…

Я син народу, що вгору йде…  
Іван Франко

28 травня, 105 років тому, відійшов у вічність Іван Франко. Велетень духу, найпотужніше інтелектуальне крило української культури, він мав право заявити: “Я син народу, що вгору йде… ” Усім своїм життям митець подав гідний подиву, захоплення й наслідування зразок любові і відданості своєму народові.       

Нехай пам’ять про славного Каменяра ніколи не згасає у наших серцях, як не згасає запалений ним вогник надії на “поступ, щастя й волю”, що є тим духом, який ” тіло рве до бою” і кличе “скалу сесю розбить”. Це дух самого Франка, який устами свого Мойсея заповів нам:        

Продовжити читання “Я син народу, що вгору йде…”
Опубліковано

Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!

леся українка

Крізь роки промовляє до нас Леся Українка, вклавши у вуста Мавки, героїні чудової “Лісової пісні”, ці особливо яскраві слова, що стали пророчими для самої поетеси, яка в собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові. Ці ж рядки стали назвою міського конкурсу, присвяченого 150-річчю від дня народження нашої Лесі.

Учні ліцею №1 імені Івана Франка взяли активну участь у відзначенні цієї ювілейної дати, зокрема в конкурсі ” Ні, я жива, я буду вічно жити! Я маю в серці те, що не вмирає!”.

Продовжити читання “Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!”